розшифрування Рукопис Войнича,расшифровка Рукопись Войнича, decoding of „Manuscript Voynicha”

понеділок, 29 вересня 2014 р.

Рецензії на «Чар Книга 1.0: Про віру і волю» у спеціальних випусках журналу «Мова та історія: збірник наукових праць”



Рецензії на «Чар Книга 1.0: Про віру і волю» у спеціальних випусках журналу «Мова та історія: збірник наукових праць”- Київ, 2014 - Вип.310 та Вип.317. 

Reviews of "The Book of Char 1.0: On faith and freedom" in the special issue of "Language and History: Collected Works" - Kyiv, 2014 - V.310 and V.317.

  1.  «Мова та історія: збірник наукових праць” - К., 2014 - Вип. 310 – С 13.


Дмитро Переверзєв,
доктор філософії в галузі філології,
почесний доктор Інституту культури (Франція),
член-кореспондент Європейської академії наук,
мистецтв та літератури (Франція)

СМІЛИВА СПРОБА СУЧАСНОГО РОЗШИФРУВАННЯ
«РУКОПИСУ ВОЙНИЧА»

З приводу книги: Чорний Є. Чар Книга 1.0: Про віру і волю. – Камянець-Подільський: ПП «Медобори-2006», 2014. – 360 с.

У наш драматичний час вихід книги, присвяченої стародавній писемності, слід сприймати як своєрідний подвиг, приклад подвижництва з боку і автора, і видавця. Тай читач, який у той же самий драматичний час візьметься осилити таку складну і віддалену від сучасності працю, має зосередитися і зробити над собою зусилля не меншою мірою.
Автор підкреслює, що «дану версію реконструкції тексту поки не можна вважати науково точним варіантом можливого прочитання рукопису в силу об’єктивних та суб’єктивних причин» (с. 4). «Цілком зрозуміло, що всі зроблені припущення стосовно трактування окремих варіантів написання графем та певних їх сполучень у тексті мають достатньо суб’єктивний характер із цілком можливим помилковим розумінням і потребують ще додатково критичного аналізу та дискусійного осмислення» (с. 6). Ці тези слід мати на увазі кожному читачеві книги.
Автор виходить із датування тексту першою половиною XV століття (с. 4). Очевидно, варто було б звернутися до спеціальних лінгвістичних публікацій, де описано           лексику, фонетику та граматику української мови зазначеного періоду, а також періодів, що безпосередньо передують визначеному, і тих, що є наступними за ним. У деяких читачів тексту може скластися враження, що авторська реконструкція існує неначе поза простором і часом, тоді як інші відомі тексти києворуської доби і наступних століть тією або іншою мірю вкладаються в певну лінію еволюційного розвитку. Сказане стосується навіть такого складного й дискусійного тексту, як «Слово о полку Ігоревім».
Висловлені рекомендації слід сприймати скоріше не як зауваження, а як побажання щодо дальшої роботи над текстом для наступних перевидань, які, не слід сумніватися, будуть мати місце. Авторові реконструкції вартувало би показати, яку позицію посідає текст поміж інших, більшою або меншою мірою подібних, якщо такі є і висвітлити позиціонування рукопису в мовному, історичному та культурному, ідеологічному і науковому контексті XV століття. Іншими словами, текст потребує історичних, літературних, лінгвістичних та релігійно-світоглядних коментарів. У читача цілковито закономірно виникає низка запитань про те, хто і коли і в якій частині України або за її межами міг створити саме такий текст, зміст якого, згідно з реконструкцією автора має багато своєрідного. Авторові варто попрацювати над питання про те, якому періодові історії української мови можуть відповідати мовні особливості рукопису: чи не походять його язичницькі елементи з дохристиянської писемної традиції стародавніх українців. Подібні питання зазвичай виникають і до інших давніх текстів міждисциплінарної тематики, як-от уже згадуване «Слово о полку Ігоревім», твори Данила Заточника, окремі літописні та правові документи Київської Русі тощо. Велику цінність мав би словник реконструйованого тексту з оригінальними написаннями слів, їхніми перекладами сучасною українською мовою та належними лексикографічними коментарями, а також опис фонетики та граматики мови реконструйованого тексту. Вдячну інформацію дали би авторові реконструкції етимологічні лексикографічні джерела, передусім «Етимологічний словник української мови» за редакцією академіка О.С. Мельничука, тт. 1–6, а також уже видані матеріали до історичного українського словника Є.К. Тимченка. Так само був би дуже корисним словник української мови XIVXV століть за редакцією Л.Л. Гумецької.
Окремої уваги потребує віддзеркалений у книзі язичницький світогляд стародавніх українців.
Спеціальної уваги заслуговує і палеографія рукопису, а саме походження його літер і самого способу приголосного запису українського тексту XV століття. Коментаря потребують і наявні в рукописі ілюстрації з підписами.
Слід визначити, чи в українських документах XV століття, зокрема збережених досі грамотах, виданих лінгвістами або наявних в архівах, зустрічаються лексичні, фонетичні та граматичні відповідності з мовою рукопису Войнича у реконструкції автора.  
У майбутніх перевиданнях авторові вартує звернути увагу бодай на деякі попередні спроби дешифрування рукопису різними мовами і запропонувати власну аргументовану критику цих спроб, показавши, з якими тезами попередників він згодний, а з якими ні. Адже методи дешифрування давніх рукописів мають багато схожого незалежно від мови, якою цей рукопис може бути написаний.
Виходячи з усього сказаного, слід запропонувати розширене міждисциплінарне обговорення рецензованої книги за участю представників мовознавства, літературознавства, історії, релігієзнавства, палеографії та інших дисциплін, щоб кожний спеціаліст міг об’єктивно висловитися про книгу з погляду власної сфери професійної діяльності.



2. «Мова та історія: збірник наукових праць” - К., 2014 - Вип.317 - С 14/


Роман Синишин
доктор філософії в галузі філології,
сходознавець, шеф-редактор
збірника наукових праць 
«Мова та історія»   
(Велика Британія)

СТАРОДАВНЯ КНИГА, ЩО ЗАЦІКАВЛЮЄ
І ЗАХОПЛЮЄ

Рецензія на книгу:
Євген Чорний. Чар Книга 1.0: Про віру і волю. – Кам’янець-Подільський: Медобори-2006, 2014. – 360 с.

Творення Української Держави потребує зміцнення духовних основ суспільства, серед яких чільне місце посідає потреба в освоєнні нових історичних горизонтів. Коли в суспільній свідомості співіснують різні часові пласти, культурні епохи, географічні виміри, це створює запоруку гармонійного розвитку всього соціуму. Один зі способів створення таких об’єднавчих ідей – це опрацювання і переосмислення таємничих явищ історії вселюдської – а передовсім історії культурної. Адже історія України невіддільна від магістральних ліній історії всього світу.   
Рукопис Войнича є однією з тих пам’яток людської культури, довкола якої об’єднуються творчі сили багатьох науковців та людей, не байдужих до культури. Названа пам’ятка викликає значний інтерес і в Україні, що цілком природно для епохи зміцнення Української Держави та її дальшого входження до європейського цивілізаційного простору.   
Рукопис Войнича має ще не до кінця з’ясовану природу. При цьому ми сьогодні часто однозначно заперечуємо деякі
аспекти давніх текстів, які могли там існувати. Наприклад, розважальний аспект у широкому сенсі – як своєрідною розвагою може слугувати творення нових фантастичних світів. Наприклад, у ХХ столітті всесвітньої слави зажив Codex Seraphicus, створений італійським художником Серафіко. При цьому дехто стверджує, що дивовижне таємниче письмо, яким написано цю книгу, має код, який дозволяє його прочитати. Натомість для «невтаємниченого» читача зрозумілий тільки візуальний компонент цієї книги. Вона задумана як енциклопедія фантастичного світу. Структура рукопису Войнича навдивовижу подібна до цього сучасного кодексу і обидва вони стали фактами культури не тільки наукової, а й масової. Наскільки випадковим є такий збіг? 
Чи не міг і рукопис Войнича мати такий же втаємничений компонент? Якими міркуваннями керувався і в контексті якої психологічної основи працював автор цього тексту? На це питання було б не менш важливо почути відповідь від дослідника, який уже багато років працює над визначною пам’яткою світової писемності. Перед кожним, хто присвячує час питанням дешифрування рукопису Войнича, стоїть завдання паралельної реконструкції світогляду автора, його ідеології, рівня його ерудиції та обсягу його бібліотеки. Адже пів тисячоліття тому в Європі було в принципі не так багато книг, які за тематикою, що її принаймні частково можна визначити з ілюстрацій до книги, так або інакше перегукуються зі сторінками рукопису Войнича. А як дослідник уявляє історію цього тексту, слід також чітко вказати в наступних виданнях презентованого дешифрування.    
З іншого ж боку, для рукопису Войнича є й інші можливі паралелі. Ними можуть бути господарські та лікарські порадники, травники, які побутували на українських землях у старовину. Збережені списки
опубліковано в збірці в серії «Пам’ятки української мови». Судячи з ілюстрацій, рукопис Войнича має багато спільного з цим жанром. Варто було б показати, чи існують паралелі у структурі рукопису Войнича (рубрикація, співвідношення тексту та ілюстрацій), а також чи виявлено суто мовні риси, спільні з цими старовинними пам’ятками української мови. При цьому треба було звернути увагу і на подібні старовинні трактати з терену Західної Європи і, можливо, Сходу, між якими існував напружений культурний зв'язок. Адже деякі дослідники припускають, що рукопис Войнича створений однією зі східних, зокрема далекосхідних, мов.
Підписи під малюнками книги мають особливу наукову вагу, оскільки можуть містити ключі для дальшої аргументації тих або інших читань тексту.     
Пропоноване дослідження могло б бути не менш цікавим для історії палеографії, однак йому для цього бракує тільки деяких деталей. Наприклад, стала б у великій пригоді усім охочим повторити відчитання рукопису таблиця походження певних знаків. Такі таблиці існують і для середньовічних та ренесансних почерків, якою писалися латиномовні документи, і для старіших візантійських рукописів, і для різних варіантів слов’янського письма. Адже почерк існує в контексті попередніх щодо нього традицій та традицій-наступниць. Така таблиця піднесла б доказовість сміливого розшифрування на ще вищий рівень. 
Ще цікавішим питанням, яке може стояти перед дослідником, що зайнявся дешифруванням рукопису Войнича, є адаптація письма до потреб передання своєрідностей мови, яку воно кодує. Якщо, як стверджує автор рецензованої книги, рукопис Войнича записано тільки приголосними, то варто звернути увагу на подібні випадки, уже відомі історії письма. Адже приголосне письмо характерне для деяких східних мов, де приголосні мають більше значення, ніж голосні у структурі словоформи. Українська ж мова належить до індоєвропейських, у яких звуки мають інший розподіл функцій, більш рівномірний. Запис української мови чи будь-якої іншої слов’янської тільки приголосними літерами становить труднощі для однозначної інтерпретації записаної інформації. Типологічними паралелями, з якими варто зіставити адаптацію приголосного алфавіту для запису української мови, є цілий ряд писемностей індоєвропейських мов, які віддавна користуються арабський письмом. Такими, наприклад, є перська чи урду. В обох випадках арабський алфавіт зазнав суттєвих видозмін, до нього були додані деякі елементи, що полегшують запис фонетичних одиниць мов. Більше того, деякі голосні (довгі) таки почали позначати на письмі. Чи є подібні явища в письмі, яким користувався автор рукопису Войнича? Що думає дослідник про ці питання?   
Продовжуючи цю ж тему, варто було б залучити до аналізу пам’ятки писемності слов’янських народів, які в певні періоди записували тексти своїми мовами арабським приголосним алфавітом. Наприклад, в епоху Відродження хорватською мовою існувала поезія, що за формою нагадувала італійську, але її записували арабським письмом. Ним же послуговувалися караїми для запису білоруської мови. Можливо, треба було б звернутися до цих пам’яток і оцінити, наскільки подібним способом відбувався запис мов, дуже близьких до української, письмом, типологічно подібним до письма рукопису Войнича (у формі, у якій його пропонує відчитувати автор книги). 
Видання, яке презентується читацькому загалу нині, безперечно становить тільки одну з підготовчих сходинок до всеохопного впровадження рукопису Войнича в український медійний простір. Сподіваємося, що в автора праці знайдуться сили на продовження початої справи, зокрема –
на факсимільне видання у супроводі палеографічного опису, транскрипції та прочитання тексту, з розширеним науковим апаратом та покажчиками.   
Незважаючи на численні дискусії щодо рукопису і різноманітних спроб його дешифрування, кожна спроба має величезне значення для посилення інтересу до цієї стародавньої книжки, однієї з найбільших загадок теорії письма й дешифрування.     


Юрій Мосенкіс,
доктор філологічних наук,
дійсний член Академії наук вищої освіти України,
член-кореспондент Європейської академії
наук, мистецтв та літератури (Франція),
дійсний член Болгарської академії наук і мистецтв

СУЧАСНЕ УКРАЇНСЬКЕ РОЗШИФРУВАННЯ
ЗАГАДКОВОГО РУКОПИСУ ВОЙНИЧА
До питання про методологію

Існує кардинальна відмінність між дешифруванням тексту, який не був спеціально зашифрований (наприклад, більшість стародавніх написів, як-от єгипетські, клинописні та інші), і тексту, який був спеціально зашифрований. Наприклад, спеціально зашифровані стародавні тексти досі майже не піддаються дешифруванню. Окрім сказаного, особливості дешифрування залежать від того, які невідомі величини, говорячи математичною мовою, наявні в тексті. Найскладнішими вважають випадки, коли невідомий ні спосіб запису, ані мова, як-от Фестський диск або рукопис Войнича. 
Кожне дешифрування зазвичай має так звані ключі, тобто ті місця тексту, які кладуть початок дальшому його прочитанню. При розшифруванні рукопису Войнича слід було б показати, які саме ключі знайдені і використані. 
Наприклад, нещодавно було показано, що короткі підписи під зображеннями знаків зодіаку у рукописі Войнича читаються каталонсько-провансальською мовою. Однак Є.В. Чорний підкреслює, що такі підписи за графікою відрізняються від решти тексту. Самі ж зображення відображають європейську традицію інтерпретації зодіаку і свідчать проти гіпотези про те, що рукопис являє собою запис однієї з далекосхідних мов. Чільним принципом дешифрування Є.В. Чорного є багатоваріантність розуміння тексту. Він припускає, що той самий текст може мати і світоглядне прочитання, яке репрезентоване у рецензованій книзі, і рецептурне прочитання, яке анонсоване в обіцяній другій книзі автора. Такий принцип суперечить традиційній вимозі однозначного прочитання тексту, однак сказане стосується такого тексту, який не був спеціально зашифрованим. Спеціально ж зашифрований текст в принципі може допускати два або більше прочитань, які свідомо передбачає автор тексту. Наприклад, наявність у японській мові численних омонімів через запозичення багатьох китайських слів, які в японській мові втрачають смислорозрізнювальні китайські тони, нерідко буває використана поетами для створення віршів, де деякі слова можна осмислювати в двох і більше варіантах, що створює різноманітність прочитання тексту відповідно до настанови самого його автора. Коли йдеться про можливі афоризми в тексті рукопису Войнича, які досліджує Є.В. Чорний, то варіантність прочитання видається можливою – порівняймо китайські прислів’я чен-юй із чотирьох ієрогліфів, відомі й у корейській традиції. Коли ж ідеться про великий текст, яким і є рукопис Войнича, то така афористична варіантність прочитання видається менш вірогідною. Утім, дешифрувальник відчитує весь текст рукопису Войнича, судячи з його реконструкцій, як певний набір афоризмів, у якому читач, здається, не вловлює цілісного сюжету.    
«Цілком можливо, ми можемо говорити про іншу культуру не тільки записування думок в такий спосіб письма, але і, відповідно, читання, яким послуговується сучасне людство і яке можна розуміти як «лінійне» чи «одномірне»< З досвіду опрацювання тексту Рукопису, яке треба розуміти саме як перетворення (трансформацію) багатомірного письма у письмо одномірне, можна засвідчити, що при збереженні принципу багатомірності прочитання для кожного речення, яке визначає для себе умовний читач, починає діяти інша плідність розуміння відповідного питання, так би мовити, відбувається включення можливості погляду на якісь явища із різних боків, з’являється свій ряд доповнень першої «очевидності» прочитаної думки, далеко не однозначних за змістом, але завжди як деяке розгортання смислу, уточнення певного твердження, а подекуди і заперечення», с. 13. Інтерпретуючи наведений методологічний принцип дешифрування рукопису Войнича, слід звернути увагу на висловлювану в мовознавстві тезу про те, що критикувати етимології Платона неприпустимо з погляду сучасної етимологічної науки, базованої на засадах порівняльно-історичного мовознавства, оскільки діалог Платона з етимології започаткував не сучасне порівняльно-історичне мовознавство, а зовсім іншу сферу лінгвістики – науку про семантичне навантаження окремих звуків, тобто фоносемантику. Можливо, і тут ми маємо справу з запропонованим Є.В.Чорним абсолютно новим підходом до дешифрування текстів, подібного до інтерпретації образних японських віршів.     
Деякі з запропонованих варіантів прочитання не зовсім зрозумілі, наприклад: Ті події усі по віку Божий воліє; Те подіє усе і повикує Божий волю; Тупу дію сю, по вояку, Божий воліє? Те подуши у пові, як Божий воліє с. 11; Сяє оте на носі – віру випасає; Ось оте нанеси, а пообирає і вари у випас с. 12            
Рукопис Войнича, здається, чітко поділяється на розділи відповідно до тематики ілюстрацій. Такого поділу ми не помітили в запропонованому прочитанні Є.В. Чорного. Таке прочитання начебто дистанційоване від ілюстрацій, що потребує, на наш погляд, спеціального наукового обґрунтування.
Спираючись на найсучасніше датування рукопису початком XV століття, тобто часом, віддаленим від нашого на 600 років, авторові дешифрування варто було б якнайширше залучати мовні свідчення того часу, серед іншого – показати, що використовувані ним у реконструкції тексту слова були на той час в українській мові. Наприклад, автор дешифрування доволі часто використовує слово уява, наявність якого в давньоукраїнських текстах слід спеціально аргументувати. 
Українська мова XV століття мала власну граматику, зокрема морфологічне оформлення іменників і дієслів. У своїй реконструкції автор, незважаючи на великий обсяг тексту, начебто обходить це питання. У читача складається враження, що текст рукопису Войнича написаний сучасною українською мовою, бо з реконструкції не видно відмінностей тогочасної і сьогочасної мови, між якими пролягає проміжок у шість століть.
Дуже важливий такий методологічний аспект: давні тексти, зокрема й давньоукраїнські, мають, по-перше, прочитання тогочасною мовою, і, по-друге, переклад сучасною українською мовою. Такі відмінності легко побачити при порівнянні текстів літописів та інших стародавніх документів.
Авторові дешифрування вартувало б запропонувати окремо прочитання тексту тогочасною мовою, окремо – його переклад сучасною українською мовою, і окремо – його інтерпретацію. Дешифрувальник же пропонує текст, у якому всі ці три аспекти, здається, зведені в один, що дуже ускладнює сприйняття такого дешифрування з боку мовознавця, адже коли дешифрувальник заміняє декілька приголосних рукопису українським словом, то не зрозуміло, яку саме процедуру дешифрувальник здійснює – чи прочитання тогочасного слова, чи його трансформацію в сучасне слово, адже між ними можуть бути якщо не значеннєві, то принаймні граматичні відмінності.   
Слід звернути увагу на те, що при записі тексту самими приголосними Є.В.Чорний читає рукопис Войнича як староукраїнський текст, а, наприклад, який-небудь дослідник із Білорусі зможе (чи не зможе?) прочитати його як давньобілоруський текст. Традиційне сучасне мовознавство вважає, що 600 років тому між староукраїнською і старобілоруською мовами існували не дуже великі відмінності. А як уважає сам Є.В.Чорний? Потрібно обґрунтувати саме давньоукраїнські фонетичні та граматичні особливості тексту, який піддають дешифруванню.       
Окрему проблему становить питання про походження літер досліджуваного рукопису. Автор дешифрування цілком слушно закликає палеографів до якомога більшої уваги до рукопису Войнича…    
Таким чином, високошановний Є.В.Чорний робить велику справу, тривалий час наполегливо працюючи над проблемою дешифрування рукопису Войнича і презентуючи цю книгу в новітньому українському виданні сучасному читачеві. Можливо, хтось із найбільш зацікавлених читачів прийме виклик старовини і стане колегою українського де шифрувальника, зробивши свій власний внесок у цю нелегку, але дуже потрібну для науки справу. 


більше про книгу див. 
http://or-ch-blog.blogspot.com/2014/07/manuscript-408-voynich-manuscript.html

2 коментарі:

  1. Загалом десь 7310+ за 5 років - кількість переглянувших цю сторінку:
    Україна 2868
    США 1828
    Росія 1696
    Німеччина 359
    Франція 145
    Польща 141
    Китай 93
    Канада 84
    Нідерланди 49
    Велика Британія 47

    ВідповістиВидалити
  2. 17.09/2020
    Загалом 16,3 тис. (вересень 2020 рік)

    Росія 5,28 тис.
    Україна 4,91 тис.
    Сполучені Штати 2,43 тис.
    Японія 729
    Німеччина 454
    Франція 216
    Польща 186
    Невідомий регіон 166
    Канада 153
    Китай 97
    Велика Британія 89
    Нідерланди 82
    Єгипет 67
    Білорусь 54
    Вʼєтнам 54
    Гонконг 51
    Філіппіни 48
    Швеція (о, Швеція!!!) 46
    Ізраїль 45
    Інше 1,16 тис.

    ВідповістиВидалити